Форум главная страница
 
Казки для Дарочки
(продовження, початок у №10-12/2001)

      Як бачите, діти, клопоту тут багато, та що вдієш,- голос природи, мов той суворий учитель, нічого цуценяті не подарує. Але завжди підказувати йому ніколи, бо ж повинен він іще вчити малого горобчика літати або показувати гусеничці, яке листячко їсти, а яке ні. Дарочці він складе тільки домашню задачу (пройти, наприклад, навкіс собачу будку від рогу до рогу) й залишить її, щоб мучилася, бідолашна, сама. А Дарочка так силкується, аж висолопить язичок: права передня, тепер ліва задня (ой лишенько, котра ж це ліва - ця чи ота?), друга задня (де ж вона в мене?), ну, а що далі?
      «Погано,- каже голос природи, захеканий від того, що вчить горобця літати,- ступай, Дарочко, дрібніше, голову тримай догори, а лапки гарненько під себе - ну-бо!»
      Еге, легко то голосові природи наказувати. А ноженята ось які ще м'які, мов з ниток, і трусяться, мов холодець,- то що ви з ними вдієте! Та ще з отаким повним черевцем і з отакою великою головою - лихо та й годі! Дарочка сідає зажурено посеред буди й пхикає. Отут-то вже мама Ірис потішить свою донечку й дасть їй питоньки. Так обидві й заснуть, але Дарочка незабаром прокидається, пригадавши, що не закінчила домашнього завдання, й дряпається через мамин хребет до того другого рогу собачої буди.
      «Добре, Дарочко, - хвалить її голос природи, - коли вчитимешся так пильно, то буде з тебе швидка собачка, як вітер».
      Ви й не повірите, скільки в такого щеняти роботи: коли не вчиться ходити - спить, коли ж не спить, то вчиться сидіти, а це, добрі люди, не так просто, - завжди той голос природи гримає:
      «Сиди, Дарочко, рівно, голову догори й не гни так спини; увага, ти ж сидиш на спині! А тепер на ніжках! А де в тебе хвостик? На хвостик не смій сідати, бо чим же ти тоді крутитимеш?»
      І так далі, самі вам напучення!
      А коли навіть щеня спить або п'є, то й тоді воно виконує завдання - обов'язково рости. З кожним днем ноги мають ставати довші й міцніші, шия - теж довша, а мордочка - цікавіша. А коли мають рости аж чотири ноги, то хіба треба вам говорити, скільки тут клопоту? При цьому не можна забувати й про хвостик, щоб він ріс, міцнів і не був такий мишачий: у фокстер'єра хвіст повинен бути міцний, як дубок, і гнучкий, як лозина. Також необхідно ще вміти шорошити вуха, махати хвостиком, голосно дзявкати та ще багато чого. І цього всього Дарочка повинна навчитися. Вона вже вміє ходити. Щоправда, іноді якусь ногу загубить. Тоді Дарочка сідає й, щоб знайти її, збирає докупи всі чотири ноги. Іноді Дарочка падає й котиться, мов той валок.
      Так, життя в щеняти страшенно складне: адже тепер у нього почали рости ще й зуби. Спершу вони були, мов крупинки, та згодом загострюються, мов цвяшки. І чим вони гостріші та міцніші, тим більша в Дарочки потреба кусати. На щастя, багато є на світі речей, надзвичайно зручних до кусання,- візьмемо хоча б мамині вуха або людські пальці. Однак Дарочці найбільш до вподоби кінчик людського носа або вуха, хоч ті трапляються їй рідше. Але вже коли вона дістанеться до них, то гризе їх з великою насолодою.
      Найгірше доводиться мамі Ірис: живіт у неї геть покусаний аж до крові Дароччиними зубами та подряпаний її пазурчиками. Вона з болю аж кліпає очима, проте годує ретельно цю малу жорстоку зві... (звірючку, звіринку, звіринючку, звіриночку, - ну й морока! Яке ж це ймення придумати для Дарочки від слова «звір»?). Нічого, Дарочко, вже не вдієш: з материнською їжею покінчено. Мусиш учитися ще одної речі - їсти з мисочки!
      Ходино, мала, сюди, ось тобі мисочка з молочком. Ага, ти не знаєш, що з оцим робити? Пхни туди мордочку, висунь язик, умочи його в оце біле й хутко тягни з краплями цього білого в рот, потім знов і знов, аж поки мисочка спорожніє. Ну, не витріщайся так, дурненька Дарочко, це ж цілком просто, ану!
Дарочка - ані руш, тільки витріщила очі й махає хвостиком. Ох ти, дурненька, коли не хочеш, тоді я силоміць упхаю в молоко твого некмітливого носа: ось так!
      Дарочку обурило таке насильство над нею,- вся її мордочка й вусики в молоці, і вона мусить облизуватись язичком, та, далебі, яке ж воно смачне! Тепер її вже й не стримаєш: сама лізе за цим білим смачним з головою й ногами в мисочку, розливає молоко по землі й заляпує ним собі усі чотири лапки та навіть вуха й хвостик. Тож мусить прийти мама та облизати її.
      Але початок зроблено. За кілька днів Дарочка вже вмить вилизуватиме мисочку, а водночас і ростиме як з води, чи то ба - як з молока. Тож беріть собі, діти, з неї приклад і старанно їжте, щоб рости й міцніти духом і тілом так, як оце чудове щеня, на ім'я Дарочка.



Интересное в сети
 
   
 
поиск по сайту
 
© 2000-2017 by Oksana&Alexandr Lubenets
программирование - студия дизайна ICOM
 

  Яндекс.Метрика